Туристична інформація про громаду

КЗ Балаклійський краєзнавчий музей Балаклійської міської ради Харківської області

64207, Україна, Харківська обл, Ізюмський р-н м. Балаклія, вул . Соборна, 97
balmuseum@ukr.net

Неможливо переоцінити значення музеїв у житті суспільства – вони виконують функції інституту національної пам’яті, самоідентифікації та ідентифікації України у світовому співтоваристві, зберігають історію і культуру народу як частину світового історико-культурного надбання, слугують джерелом інформації та знань, мають величезний виховний і туристичний потенціал.

У той же час, музей яскраво відображає зміни, що відбуваються у суспільстві, адже будь-які перетворення впливають на процес „генерування культури”. В усіх цивілізованих країнах світу музейні зібрання є предметом національної гордості, духовною скарбницею народу.

Комунальний заклад “Балаклійський краєзнавчий музей” – не виняток. За час свого існування він став потужним науково-дослідним та культурно-освітнім закладом.

Краєзнавчий музей є один із небагатьох культурно-виховних закладів у місті та виконує важливу роль у формуванні свідомості як молодого так і дорослого поколінь. Архітектурний образ будівлі пронизує відвідувачів та звертає їхню увагу на різні експозиції,

Крейдяний масив

На території Балаклійської територіальної громади розташований Крейдяний масив, який є єдиним каньйоном на території Харківської області. Частиною масиву є крейдяна скеля, розташована на північній окраїні с. Протопопівка. Місце придатне для скелелазіння. У підніжжя гори можна зупинитися для ночівлі у наметах. Це місце до повномасштабного вторгнення викликало інтерес та приваблювало чимало велолюбителів та туристів з наметами.

***

Між селами Протопопівка і Чепіль, що на Балаклійщині, неподалік від берега Дінця в оточенні зелені дерев височіє величезна Крейдяна гора. На Харківщині не так уже й багато таких місцин. Відомо, що будь-яке незвичайне місце завжди стає джерелом легенд. Ось яку розповідають у Протопопівці про те, як з’явилася ця гора.

Давно це було. Прийшли на ці землі наші далекі предки – слов’яни, люди горді й волелюбні. Обжили вони береги Дінця, обжили і полюбили. Заполонили поля зелені табуни скакунів золотогривих, на оброблених полях буйно заколосилася пшениця, а по хвилях річок попливли човни рибальські. Йшло тут життя – спокійне і вільне.

Тільки почули про землі родючі і людей непокірних половці кровожерливі. Захотілося їм поживитися багатством народу вільного. Стали хани половецькі відправляти своїх посланців на береги Дінця. То хитрістю, то приманками підступними, то вмовляннями, а то і силою стали намагатися підкупити посланці половецькі вождів племен вільних.

Та не так сталося, як гадалося – не піддалися на хитрощі половецькі люди поселень Дінця славного.

– І чого вам не вистачає? Чи ми мало багатств вам обіцяємо? Пустіть нас у землі поля чистого, – говорили посланці.

– Не бувати тому, щоб копита коней іноземних поля наші витоптували, – заявили вожді місцеві.

Повернулися посланці до ханів половецьких, спіймавши облизня. Розгнівалися хани, обурилися:

– Та як сміють ці людці дрібні зі степів диких суперечити нам, ханам всемогутнім. Покажемо ж ми цьому народу силу нашу непереможну!

Зібрали хани половецькі військо незліченне і направили його на землі Дінця непокірного. Став на захист земель своїх весь люд степовий і прибережний. Єдиною стіною встала сила народна проти полчищ половецьких.

Серед сотень воїнів особливою статтю і хоробрістю молодечою виділялися три брати-богатирі. Очолили вони військо народне і вирішили нерівний бій прийняти в тому самому місці, де нині маленька і швидка річка Чепелянка впадає в Донець могутній, – на тому самому місці, де вперше і зустрілися з посланцями половецькими.

Три дні бій тривав, сонце від стріл закривалося, кров погана й вільна в єдині струмки перемішувалася.

– Життя віддамо за свободу народу нашого, грудьми станемо перепоною неприступною злому ворогові, не топтати земель наших коням половецьким! – закричали брати і кинулися у свій останній бій, у смертельну битву нерівну: надто багато половців поганих набігло на дружину трьох братів.

Не встояли вони в бою нерівному, полягли від мечів булатних і стріл гострих. Обурився тоді Донець хвилями своїми, повстав він проти ворога ненаситного, підняв тіла трьох братів і перетворив їх на брили крейдяні. Поклав їх на берег свій – і з’явилася за ніч перед військом половецьким перешкода неприступна – Крейдяна гора. Відступили половці, здивовані дивом природним, вирішили інше місце для переправи на землі Дінця шукати. Так і з’явилася на протопопівських землях Крейдяна гора.

Легенду знайшли, записали та розповіли завідуюча Протопопівською сільською бібліотекою-філією Марина Трубчанінова та завідуюча Протопопівським сільським клубом Світлана Тарасова