Історія виникнення міста нерозривно пов’язана з історією заселення Слобідської України. В кінці ХV – на початку ХVІ століття, коли для охорони південних кордонів Російської держави від спустошливих набігів створювалась військова служба, сторожові пости, засічні лінії.
У 1663 р. приїхав у Бєлгород козачий атаман Яків Степанович Чернігівець і прохав дозволу поселитися з своїми українськими задніпрянськими переселенцями на татарських перелазах по р. Дінцеві на гирлі річки Буликлеї. Пройшов тільки один рік, і той же Чернігівець докладав воєводі у Бєлгороді, що місто він уже сам збудував, назвав його Балаклеєю і що у нього у кріпості та на “посаді” поселилося у 150 дворах 200 сімейств і це число без перестанку збільшується”. Річка, від якої взяло назву нинішнє місто, була названа татарами “Буликлея”, що означало по-татарському “рибна річка”.
Про це ж зберігаються свідчення й одного з перших літописців Слобожанщини Філарета, який наводить розповідь протоієрея, що прибув разом з козаками: “У минулому (1663) році як ми прийшли під государеву руку з-за Дніпра з тестем свої з бувшим полковником Яковом Чернігівцем, зайняли на пустому місці по р. Донець греблю і побудували млин. На польовій м. Балаклія побудували ми з тестем своїм для кріпості від військових людей місто і для води греблю”.
Балаклія була заснована у 1663 р. як козацька слобода, 1670 р. по 1677 р. вона була полковим містечком, з 1677 р. – сотенне поселення. У 1765 м. Балаклія стає центром Балаклійського комісарства Ізюмської провінції Харківського намісництва.
До складу комісарства входили Зміїв, Андріївна, Попівка, Криничне, Бишкин, Лиман та ін. З населенням 9989 чол.
У 1796 р. Балаклію було передано військовому відомству, населення віднесено до стану військових обивателів. Із цього часу вона стала називатись Ново-Серпуховим (за ім’ям полку, що прибув з підмосковного Серпухова на постійне місце дислокування).
У 1817 р. Балаклія та інші слободи були перетворені на військові поселення, які ліквідували лише у 1857 р.
Балаклія не була слободою, де розвивалась переважно одна галузь виробництва. Балаклійці вирощували хліб, велику рогату худобу, овець, кіз, птицю, викурювали горілку, займалися ремесловими справами – чоботарством, ткацтвом, кравецтвом, ковальством, гончарством. Особливо уподобаною була торгівля – в центрі Балаклії (нині площа ім. Казмірука) – було збудовано так званий торгівельний ряд: низка добротних, з цегли, магазинів, де продавались в основному виробі ремісників. Поруч постійно працював базар, на якому можна було придбати продовольчі товари на будь – яке уподобання.
Кожного року у Балаклії проходило п’ять ярмарків, масштаб яких досягав рівня всеросійських – тут торгували купці з Росії, Польщі, Німеччини, Криму, Валахії, Кавказу. Про місцевих і казати нічого вони були господарями і розпорядниками величезних торгів. Торгівля стимулювала розвиток виробництва.
Балаклія на час 1941-1943 рр.
22 червня 1941 року мирне життя було порушене – розпочалася Велика вітчизняна війна. З перших днів війни на фронт пішло близько 14 тис. жителів району.
З фронтів надходили тривожні вісті. Літаки з чорною свастикою на крилах, бомбардуючи Харків, почали з’являтися над Балаклією. У ці дні балаклійці передали військам 28 автомашин, 41 трактор, 3217 коней та 834 вози. Сіла за штурвал нічного бомбардувальника мужня балаклійка П.П.Прасолова, яка героїчно воювала в складі жіночого Таманського полку. Пілот П.П.Прасолова зробила 426 бойових вильотів. Минуло небагато часу, і ця хоробра жінка була удостоєна високих урядових нагород.
Пішли на фронт і орденоносці С.С.Шишкін, активний учасник громадянської війни, П.П.Горбуль, герой боїв з японськими самураями біля озера Хасан.
Коли майже всі працездатні чоловіки взяли у руки зброю, на плечі жінок, старих і підлітків лягли турботи по господарству та забезпеченню фронту всім необхідним. Вісім тисяч жителів міста споруджували протитанкові рови, окопи на берегах Дінця та інших танконебезпечних напрямках. Копали вдень і вночі, навіть тоді, коли над головами кружляли фашистські стерв’ятники.
У ворога “88 точка” (такою була Балаклія через стратегічні військові об’єкти) значилася на особливому рахунку. Не було такої доби, щоб “Юнкерси” не скидали свій смертельний вантаж на арсенали, а коли невдало потрапляли у ціль, бомбардували навколишні села і місто.
У Балаклії був створений винищувальний батальйон, який ніс патрульну службу, а коли ворог наблизився до міста, влився до Червоної Армії.
24 жовтня 1941 року фашисти з’явилися в передмісті Балаклії – селищі Лагері.
Та місто не здавалося. З кінця жовтня, весь листопад і початок грудня його захисники, воїни 44-ї і 270-ї стрілецьких дивізій, вели кровопролитні бої з ворогом.
У цей час у лісах на правому березі Дінця розпочав бойові дії партизанський загін №10. Він був організований ще в серпні 1941 року. Командиром загону був призначений колгоспний агроном Микола Вербицький, комісаром – Іван Пилипович Колотилов, секретарем парторганізації – Іван Кузьмич Разіньков. У його складі воювали Т.І.Козуб, Т.Н.Коновал, І.Т.Коновал, Г.І.Кравченко, Ф.М.Тарасенко, І.І.Горлач, К.О.Винник, П.А.Білокопит та інші – всього 29 чоловік.
Перша сутичка народних месників з фашистами, які вислали розвідку до Мілової та Лагерів, відбулася 25 жовтня.
9 грудня ворог вдерся до міста. З часу окупації і до 22 травня 1942 року народні месники Балаклії воювали з ворогом у складі військ 6-Ї армії генерала А.М.Городнянського.
Як і скрізь на окупованій радянській території, німці почали з арештів, розстрілів мирних людей, пограбувань, руйнувань. Вони спалили, перетворили в руїни Будинок культури, приміщення держбанку, школу медпрацівників, інші споруди.
За час свого “господарювання” окупанти розстріляли 200 балаклійців, 378 юнаків і дівчат загнали на каторгу до Німеччини.
Бої за визволення Балаклії почалися 5 лютого 1943 року, коли з’єднання 6-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Ф.М.Харитонова увірвалися на її східну околицю. Особливий героїзм у боях за місто виявили бійці й офіцери 172-ї, 263-ї стрілецьких, 35-ї стрілецької гвардійської дивізій та інших військових частин. Радянське Інформбюро 7 лютого 1943 року повідомляло: “6 лютого на Україні наші війська в результаті жорстоких боїв оволоділи залізничною станцією Лисичанськ, містом і залізничною станцією Барвінкове, містом і залізничною станцією Балаклія”.
У ніч на 8 лютого велике угруповання ворога, яке залишилось у тилу наших військ, зробило спробу прорватися через Балаклію на Харків. У районі так званого Торохтієвого мосту і на вокзалі зав’язався останній, найбільш кровопролитний бій за місто.
У ньому брали участь тилові підрозділи 172-ї стрілецької дивізії, які залишились в місті, до них приєднались бійці партизанського загону №10. Навіть бувалі солдати і офіцери, сам командуючий армією Ф.М.Харитонов, оглядаючи поле бою, говорили, що не бачили такого страшного побоїща. На невеликому відтинку шляху залишилися понад 500 убитих ворожих солдатів і офіцерів, до сотні коней. Багато військової техніки.
У боях за місто Балаклію відзначилися бійці гвардійської кавалерійської дивізії. Насмерть стояли кіннотники, а місто німцям не віддали. На його вулицях героїчно загинув комісар 15-го стрілецького корпусу полковник І.М.Ростовцев, лейтенанти Л.С.Алієв, К.М.Муканов. На честь їх названі вулиці міста, а центральна площа міста носить ім’я Івана Микитовича Ростовцева.
8503 балаклійців не повернулися з Великої Вітчизняної війни і їхні прізвища занесені до “Книги пам’яті” Балаклійського району.
Роки відбудови
Війна відступила від рідного дому, треба було думати, як жити. Тепер навіть важко уявити, у яких умовах доводилося працювати в той перший після звільнення міста і району рік. У колгоспах “Червоний Січень” та імені Сталіна, що були підпорядковані міській Раді, не залишилося ніякого реманенту, жодної корови чи бичка, землю копали лопатами не тільки під городні культури, а й під зернові.
На кожному кроці людей чекала небезпека, бо земля була густо нашпигована мінами, гранатами, патронами. Не вистачало насіння для засіву. Допомога прийшла із Сибіру. За десятки кілометрів по бездоріжжю носили люди на плечах посівне зерно і засівали поля. Згодом Балаклійська МТС одержала з інших республік 29 тракторів, з Казахстану прибула перша череда корів для відновлення громадського стада.
Життя поступово входило в нормальну течію. Розпочалися відбудовчі роботи. Восени 1943 року в Балаклії до ладу став райпромкомбінат, у якому працювали цехи – деревообробний, з пошиття та ремонту взуття і одягу, виробництва крейди, вапна та інших будівельних матеріалів. Відновили роботу райхарчкомбінат, підприємство “Арсенал”…
Часи змінювалися і Балаклія напередодні свого трьохсотріччя вступила у період розвитку, який готував їй долю найбільшого у Харківській області індустріально-аграрного району.
Підґрунтям такого стрімкого економічного та соціально-культурного злету Балаклійщини стали природні фактори – багатющі поклади енергетичних ресурсів: природного газу і його супутника – конденсату та сировину для виробництва цементу й інших будівельних матеріалів.
Місто Балаклія збагатилося селищами Дружба і Нафтовиків, з’явилися перші заасфальтовані вулиці – ім. Горького, Кірова, Жовтнева, річки Балаклійку і Сіверський Донець перетнули сучасні капітальні мости. Потім були заасфальтовані вул. Леніна, Перемоги, Куйбишева, Привокзальна, Шевченка, Першотравнева, прокладені тротуари, реконструйована площа ім. Ростовцева.
Балаклійського цементного заводу будівництво розпочалося у 1959 р. Перша технологічна лінія стала до ладу у червні 1963 р. У 1968 р. завершено будівництво заводу по виробництву шиферу, азбоцементних труб, пізніше – керамзиту.
У 1972 р. всі ці виробництва об’єднані у Балаклійський цементно-шиферний комбінат
У 1963 році в місті до ладу стала автоматична телефонна станція. У цьому ж році селище міського типу Лагері увійшло в межі міста.
Дальшого розвитку набувала переробна промисловість. З 1938 року у місті діє хлібокомбінат, із 1946 р. – завод продтоварів, із 1968 – місьмолокозавод.
Це був зоряний час Балаклії.
Обличчя міста стало справді міським. Зникли древні забудови. Виросли багатоповерхові житлові будинки, корпуси центральної районної лікарні, Палацу спорту, школи – інтернату, музичної школи, загальноосвітніх середніх шкіл № 1, 2, 3, 5, 6, дитячого комбінату (сьогодні – це педагогічний коледж Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди), соцмістечка.
У 1963 році розпочалася газифікація міста. Запрацювали банно-пральний комбінат, хімчистка, торговий центр, універмаг, “Дитячий світ”, нові гастрономи.
Розвиток економіки стимулював зростання населення. Якщо у 1926 році у Балаклії проживало – 7837 чол., то у 1966 – вже 30200 чол.
На час ювілею (2003 р.) у районі і м. Балаклія діяло 18 промислових підприємств, які виробляли широкий асортимент продукції: цемент і шифер, газ, бензин, дизпаливо, деревину, і продовольчі товари для внутрішнього та зовнішнього ринку.
Успішна діяльність підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках допомагає значному залученню інвестицій в економіку району, у тому числі й іноземних.
15 липня 1992 року було засновано Балаклійський ліцей з ініціативи народного депутата України Валентини Андріївни Гошовської та Представника Президента України в Балаклійському районі Віталія Йосиповича Казмірука.
На 1995 року створено Балаклійський педагогічний коледж. Засновником якого є Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди.
В 2004 году на території міста був відкритий новий завод відомої німецької компанії Henkel Group (Хенкель Баутехник) по виробу шпалерних та побутових клеїв, фарб і будівельних сумішей.
Період децентралізації
25 жовтня 2020 року відбулись перші вибори міської ради та міського голови Балаклійської територіальної громади в Ізюмському районі Харківської області.
Утворена Балаклійська територіальна громада 12 червня 2020 року шляхом об’єднання Балаклійської міської ради та 14 сільських рад, а саме: Асіївської, Борщівської, Бригадирівської, Вербівської, Гусарівської, Лозовеньківської, Новогусарівської, Міловської, Петрівської, Протопопівської, Чепільської, Шевелівської, Яковенківської сільських рад Балаклійського району та Волохово-Ярської сільської ради Чугуївського району Харківської області. Адміністративним центром громади є місто Балаклія.
Кількість населення складає 46 142 осіб.
Населені пункти, які входять до складу громади:
1 місто – Балаклія;
36 сіл – Асіївка, Байрак, Берестянки, Борщівка, Бригадирівка, Вербівка, Вільне, Вітрівка, Вовчий Яр, Волвенкове, Волобуївка, Волохів Яр, Гусарівка, Завгороднє, Калинівка, Крейдянка, Криничне, Лозовенька, Мілова, Нова Гусарівка, Нова Серпухівка, Новомиколаївка, Первомайське, Петрівське, Попівка, Протопопівка, Соколівка, Слобожанське, Степок, Таранушине, Успенське, Чепіль, Червоний Шлях, Шевелівка, Щурівка, Яковенкове.
З 1 січня 2021 року, відповідно до Бюджетного Кодексу України до Балаклійської міської ради перейшли обов’язки фінансування бюджетні установи та заклади колишнього Балаклійського району, територіальні громади яких увійшли до Балаклійської міської ради.
А саме, до Балаклійської територіальної громади передано:
Заклади освіти:
– 20 закладів загальної середньої освіти, в яких навчається 4120 учнів, працює 455 педагогічних працівників та 359 обслуговуючого персоналу;
– 9 закладів дошкільної освіти, в яких налічується 1254 дітей, працює 139 педагогічних працівників та 203 обслуговуючого персоналу;
– Балаклійський мiжшкiльний навчально-виробничий комбінат, в якому навчається 708 учнів, працює 6 педагогічних працівників та 3 обслуговуючого персоналу;
– заклади позашкільної освіти:
– Балаклійська станція юних натуралістів, в якій навчається 1223 учня, працює 6 педагогічних працівників, 12 обслуговуючого персоналу;
– Балаклійський центр дитячої та юнацької творчості, в якому навчається 3304 учня, працює 24 педагогічних працівників та 7 обслуговуючого персоналу;
– Балаклійський інклюзивно-ресурсний центр, в якому навчається 33 дитини та працює 1 педагогічний працівник;
– Балаклійський центр професійного розвитку педагогічних працівників, в якому працює 7 педагогічних працівників та 1 обслуговуючий персонал.
Заклади культури, спорту:
– 35 бібліотек;
– Балаклійський краєзнавчий музей;
– Балаклійська дитяча музикальна школа;
– 20 будинків культури та клубів;
– 2 спортивні заклади та установи:
– КП “Балаклійський дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс “Вимпел”;
– Балаклійська дитячо-юнацька спортивна школа;
– Балаклійський заклад оздоровлення та відпочинку “Олімпія”.
Заклади медицини:
– комунальне некомерційне підприємство «Балаклійський районний центр первинної медико-санітарної допомоги»;
– комунальне некомерційне підприємство «Балаклійська центральна клінічна районна лікарня»;
– 11 амбулаторій;
– 12 ФАПів.
У загальній кількості до Балаклійської міської ради передано 115 закладів та установ.
Прийняті до комунальної власності Балаклійської територіальної громади наступні комунальні підприємства:
– КП “Комунальник-1” Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП “Джерело” Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП “Яковенківський комунальник” Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП “Асіївський комунальник” Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП “Водяний” Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП “Добробут” Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП «Бригадирівське» Балаклійської міської ради Харківської області;
– КП «Балаклійський Житлокомунсервіс» Балаклійської міської ради Харківської області;
– Комунальне підприємство «Балаклійський трудовий архів Балаклійської міської ради Харківської області»;
– Балаклійська місцева пожежна охорона;
– Комунальна установа «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Балаклійської міської ради Харківської області»;
– Комунальна установа «Центр соціальних служб Балаклійської міської ради Харківської області»;
– Комунальний заклад «Балаклійський центр соціальної підтримки дітей та сімей Балаклійської міської ради Харківської області».
Промислові підприємства:
– Державне підприємство “Балаклійський ремонтний завод”;
– Філія «Балаклійський райавтодор»;
– ТОВ «Пересувна механізована колона №1»;
– Державне підприємство «Балаклійське лісове господарство»;
– Хенкель Баутехнік (Україна) філія в м. Балаклія;
– ПрАТ «БАЛЦЕМ»;
– ПрАТ «Балаклійське хлібоприймальне підприємство»;
– Видавничий будинок «Балдрук»;
– ТОВ «Балаклійський молочний завод»;
– ЗАТ «Балмолоко плюс»;
– ТОВ «Балмолоко»;
– ТОВ «Завод молочних виробів».
Балаклійська громада продовжує розвиватися, набуває сучасного вигляду і стає більш привабливою для своїх мешканців та гостей.