Старостинський округ: Яковенківській
Населенні пункти Яковенківського старостинського округу: Яковенкове,Калинівка,Степок, Вовчий Яр, Таранушине..
ПІБ старости: Кривоніс Іван Семенович
Номер телефону: 6-74-46
Графік роботи:
пн. -чт. з 8-00 до 17.00
п’ятниця з 8.00 до 16.00
Перерва з 12.00 до 13.00
Прийом громадян: щоденно в робочий час
Видача довідок: щоденно в робочий час
Адреса: 64225, с. Яковенкове, вул. Кооперативна, 8
Список комунальних підприємств:
Яковенківська гімназія
директор Товстокора Тетяна Семенівна
тел 0660857611
Яковенікська Амбулаторія ЗПСМ
завідуюча Мисочка Любов Іванівна
тел 09560169746
Комунальне підпрємство “Яковенківський комунальник”
директор Савченко Світлана Василвна
тел 0665911009
Яковенківський сільський клуб
завідуюча Линник Наталія Семенівна
тел 0954535892
Калинівський сільський клуб
завідуюча Гаража Валентина Вікторівна
тел 0668668247
Яковенківська бібліотека
завідуюча Лут Тетяна Андріївна
тел 0502765631
Історична довідка
Село Яковенкове розташоване в степовій зоні вздовж річки Середня Балаклійка. Точний час утворення Яковенкового хутора встановити важко, можна говорити лише про проміжок часу його появи. Документ, в якому Яковенків хутір згаданий уперше, датується 1802 роком, а утворення хутора Яковенкового можна віднести до 1803 – 1820 років. Свою назву хутір отримав від прізвища власника Іллі Семеновича Яковенка. Документ, в якому згадується власник хутора Яковенків, датується 1820 роком.
У 1817 році на державних землях Харківської губернії готувалось формування військового поселення і військове відомство почало скуповувати приватні землі місцевих поміщіків, аби досягти однорідності території поселення. Яковенко продав свої землі Українському військовому поселенню. У Яковенковому хуторі знаходилось постійне місце розквартирування ескадрону Серпухівського уланського полку. Саме через це виникла потреба мати в населеному пункті храм. Поява у 1825 році Миколаївської церкви, перенесеної з Балаклії, дозволила іменувати Яковенкове селом¸ а не хутором. За часи воєнного поселення село складалося із 304 дворів військових поселян. Життя у військовому поселенні було військовою кріпаччиною, яка тривала до 1857 року. У ході ліквідації Українського військового поселення у 1857 – 1867 років військові поселяни села Яковенкове стали державними селянами. У другій половині ХІХ століття землі села Яковенкове були суто аграрною територією.
Кількість жителів Яковенкового постіно змінювалось. За даними останнього подушного перепису населення 1858 року, в селі проживали 602 чоловіки і 585 жінок. Земська статистика 70х років лічила лише селян – чоловіків: у 1873р – 605 поселян, у 1876р. – 611 поселян. В ХХ столітті село значно збільшилось. За повідомленнями « Харківського календаря», загальна чисельність населення обох статей сягала у 1914р – 2 672 особи, у 1915 р. – 2477 осіб. За результатами перепису населення 1926 р, в селі Яковенкове проживали 2 629 осіб. За час свого існування Яковенкове кілька разів змінювало адміністративне підпорядкування. У 1820 році хутір Яковенків належав до Балаклійської волості Зміївського повіту. У 1820 – 1857 роках вже село Яковенкове входило до складу Українського військового поселення, а після його ліквідації повернулося до Зміївського повіту Харківської губернії, і не Балаклійської , а до Волохів’ярської волості, в складі якої перебувало до 1923 року. В період із 1919 року до 1922 року, село Яковенкове у складі Волохів’ярської волості входило до Чугуївського повіту. Центром сільської ради село стало в результаті адміністративно – територіальної реформи й утворення Балаклійського району у 1923 році. Пережили селяни часи НЕПу, колективізацію, Велику Вітчизняну війну ( визволене село 05 лютого 1943 року). Після вигнання німецьких окупантів розпочалося відродження мирного життя. Яковенківська сільська рада розпочала роботу вже в лютому 1943 року. Усе повоєнне життя Яковенкового було тісно пов’язане з роботою місцевих колгоспів. Нині на землях сільської ради здійснюють діяльність ТОВ «Інвестиційна Аграрна Компанія «Балінвест», ТОВ «Агросервіс ЛТД», ДП «Агрогеофізика» Село Яковенкове водить до складу Яковенківського старостинського округу Балаклійської міської ради Харківської області.
Село Калинівка Балаклійського району Харківської області. До 1918 року село мало назву Дудників Яр Шелудьківської волосної управи Зміївського уїзду Харківської губернії. Дістало село таку назву тому, що першим поселенцем був Дудник, втікач, козак за походженням. В 1760 році після видання указу царицею Катериною ІІ, про дозвіл поміщикам засилати селян на поселення в Сибір, Дудник, не бажаючи бути зісланим в Сибір, тікає зі своїми товаришами з центральної частини Російської держави на вільні землі. Тікючи, вони натрапили на прекрасну місцевість. Наймальовничішим місцем у цьому безмежному степу був Яр, по якому протікала вузенька річечка ( нині зветься права притока річки Середньої Балаклійки). Та не довго довелось втікачам жити на цій місцевості. Царські власті наклали непосильні податки на землі і втікачі знову перекочували в далекі Кубанські степи, лишивши свої обжиті оселі. Знову ці землі запустіли.
Після падіння кріпосного права, на землях, що належали царській казні, держава почала поселяти служивих людей, які відбули 25 років служби. І от північна частина мальовничого степового Яру була віддана державною казною в розпорядження Ізюмському гарнізону. Гарнізон і розподілив землі служивим. Першим, хто прибув у село їз поселенців, колишніх солдатів, був Чичеринда Олександр Зіновійович, котрий спочатку служив у Петербурзі, а потім був переведений в Ізюмський гарнізон для закінчення строку служби. За ним були поселенці Клочок Роман Семенович, Теличка Гнат, Теличка Василь, Лозовий Володимир. Так в 70х роках ХІХ століття виник хутір Солдачанка. Центральна частина села утворювалась за рахунок переселення їз Зміївського уїзду Харківської губернії, де землі були розподілені на десятини, що належали общинам сіл Мохнич, Геніївка, Шелудьківка і Скрипаї Зміївського уїзду.
В часи Столипінської реформи ( 1907 – 1911 роки ) почали виселяти селян на ці десятини землі, утворюючи хутори, які одержали аналогічну назву: Скрипаї, Мохничанка, Геніївський Хутір, Шелудьківка. В цей же час заселяється і північно-західна частина села, яка одержала назву Ново-Кам’янка, яка заселялась із села Кам’яна Яруга Чугуївського уїзду. Таким чином, село складалось із шести хуторів: Солдачанка, Мохничанка, Геніївський хутір, Скрипаї, Шелудьківський хутір і Ново-Кам’янка, а загалом село називалось Дудників Яр. Після утворення влади Рад, у 1918 році було проведено перерозподіл землі общини на двір і в цей час село дудників Яр було переіменовано на село Червоний Яр. Село Червоний Яр перейменовано 17.03.2016 року Постановою Верховної Ради України за № 1037-VІІ в село Калинівка. Село Калинівка до складу Яковенківського старостинського округу Балаклійської міської ради Харківської області.
Село Таранушине Балаклійського району Харківської області. Дістало село таку назву тому, що першим поселенцем був Тарануха, втікач, козак за походженням. В 1760 році, після видання указу царицею Катериною ІІ , який дозволяв поміщикам зсилати селян на поселення в Сибір, Тарануха, не бажаючи бути зісланим у Сибір, тікає ії центральної частини Російської держави на вільні землі. Втікав він їз товаришами. Втікаючи, вони натрапили на ту ж прекрасну місцевість, що й Дудник. Дудник поселився в північній частині Яру, а на південь по Яру поселивсь Тарануха, де і утворився хутір, а нині село Таранушине. Але від непосильних податків на землю, втікачам довелося покинути обжиті місця і перекочувати в далекі Кубанські Степи, лишивши свої оселі. Знову ці землі запустіли.
Після падіння кріпосного права, на землях, що належали царській казні, держава почала поселяти служивих людей, які відбули 25 років служби. І от північна частина мальовничого степового Яру була віддана державною казною в розпорядження Ізюмському гарнізону. Гарнізон і розподілив землі служивим. Першим, хто прибув у село їз поселенців, колишніх солдатів, був Чичеринда Олександр Зіновійович, котрий спочатку служив у Петербурзі, а потім був переведений в Ізюмський гарнізон для закінчення строку служби. За ним були поселенці Клочок Роман Семенович, Теличка Гнат, Теличка Василь, Лозовий Володимир. Так в 70х роках ХІХ століття виник хутір Солдачанка. Центральна частина села утворювалась за рахунок переселення їз Зміївського уїзду Харківської губернії, де землі були розподілені на десятини, що належали общинам сіл Мохнич, Геніївка, Шелудьківка і Скрипаї Зміївського уїзду.
В часи Столипінської реформи ( 1907 – 1911 роки ) почали виселяти селян на ці десятини землі, утворюючи хутори, які одержали аналогічну назву: Скрипаї, Мохничанка, Геніївський Хутір, Шелудьківка. В цей же час заселяється і північно-західна частина села, яка одержала назву Ново-Кам’янка, яка заселялась із села Кам’яна Яруга Чугуївського уїзду. Таким чином, село складалось із шести хуторів: Солдачанка, Мохничанка, Геніївський хутір, Скрипаї, Шелудьківський хутір і Ново-Кам’янка, а загалом село називалось Дудників Яр. Після утворення влади Рад, у 1918 році було проведено перерозподіл землі общини на двір і в цей час село дудників Яр було переіменовано на село Червоний Яр. Село Червоний Яр перейменовано 17.03.2016 року Постановою Верховної Ради України за № 1037-VІІ в село Калинівка. Село Калинівка до складу Яковенківського старостинського округу Балаклійської міської ради Харківської області
Село Таранушине Балаклійського району Харківської області. Дістало село таку назву тому, що першим поселенцем був Тарануха, втікач, козак за походженням. В 1760 році, після видання указу царицею Катериною ІІ , який дозволяв поміщикам зсилати селян на поселення в Сибір, Тарануха, не бажаючи бути зісланим у Сибір, тікає ії центральної частини Російської держави на вільні землі. Втікав він їз товаришами. Втікаючи, вони натрапили на ту ж прекрасну місцевість, що й Дудник. Дудник поселився в північній частині Яру, а на південь по Яру поселивсь Тарануха, де і утворився хутір, а нині село Таранушине. Але від непосильних податків на землю, втікачам довелося покинути обжиті місця і перекочувати в далекі Кубанські Степи, лишивши свої оселі.
