Старостинський округ: Ново – Гусарівський
Населенні пункти Ново – Гусарівського старостинського округу: Нова Гусарівка, Байрак, Щуровка.
ПІБ старости: Ваврійчук Тетяна Вікторівна
Номер телефону: 2-19-19
Графік роботи:
пн. -чт. з 8-00 до 17.00
п’ятниця з 8.00 до 16.00
Перерва з 12.00 до 13.00
Прийом громадян: щоденно в робочий час
Видача довідок: щоденно в робочий час
Адреса: 64265, с. Нова Гусарівка, вул.Центральна, 53
Список комунальних підприємств:
КЗ Новогусарівська гімназія;
Новогусарівський ФАП;
Новогусарівський будинок культури;
РКЗ Балаклійська централізована бібліотечна система Новогусарівська бібліотека – філія.
Історична довідка
Широкий, безмежний український лісостеп. Він привільно розкинувся від Дінця до Дніпра сотнями тисяч гектарів родючого чорнозему. Широка асфальтована стрічка веде з Балаклії до Гусарівки. Проїхавши великий міст через річку Сіверський Донець біля села Байрак і піднявшись лісом на гору до лісосмуги, можна побачити шляховий покажчик, стрілка якого повернута вліво. Через якихось три километри дорога, що тягнеться понад лісосмугою, приводить у село Нова Гусарівка. Це мальовниче село, що належить до Балаклійського району Харківської області, віддалене на десять кілометрів від залізничної станції – Балаклія. Воно знаходиться за сім кілометрів від районного центру – міста Балаклія. Село Нова Гусарівка порівняно молоде, засновано близько 1700 року. І називалося воно тоді Хрести. Про минуле рідного села розповідали старожили 1970-х років Суханов Кузьма Юхимович, Кремінь Григорій Лаврентійович, Гнечко Кузьма Семенович, Цмак Степан Матвійович та Курдуман Олена Михайлівна (на даний час ці люди померлі). На початку ХІХ ст. на місці сьогоднішнього села росла густа висока трава, гуляли по ній зайці, лисиці, вовки, дикі кози і кабани. Ця місцевість з родючою землею стала привертати увагу бідних жителів Балаклії. І тоді недалеко від лісу з’явилась будівля. Її побудував лісник Костенко. Потім декому ще сподобався простір лісостепу, ліс, річка і сюди стали поселятися інші люди зі своїми сім’ями.
Курдуман Олена Михайлівна розповідала про те, що її дід, залишившись сиротою, поблукавши по наймах, пішов шукати кращої долі. Недалеко від Балакліїї він побачив три хати. Дід вирішив теж залишитись тут. Побудував хату з очерету, зайняв собі землю і почав господарювати. Цей чоловік розповідав своїм онукам (а він був письменником і цікавився історією), що свою хату він ставив на попелищі. Ця деталь говорить нам по те, що тут колись було село, жили люди, але під час війни з турками було знищене. Можливо, що як і Балаклію, це село в ХVІІ-ХVІІІ ст. було спалено. Біля колишнього села ще й залишився хрест. Він був великий, високий, зроблений з дерева, красиво оздоблений, пофарбований синьою фарбою. Ніхто не знав, де той хрест взявся. І ось уже в ХІХ ст. село почало знову жити, розширюватись. Все менше і менше залишилось незайнятих місць. Поселенці займали 280 га землі. Вони були вільними людьми. Займалися скотарством та сільським господарством. Багатих серед селян не було. В селі жили середняки та бідняки. Всі жителі виконували церковні обряди. Але церкви в селі не було. Поселенці ходили до хреста. Там вони правили молебні, святили поле, хліб, щоб був дощ і великий урожай. Своє село назвали Хрестами. Ця назва села існувала до 1920 року.
У грізні роки громадянської війни з балаклійців були сформовані військові підрозділи, які згодом були реорганізовані в Червоногусарівську кавалерійську бригаду. Ця бригада була розквартирована в селі Хрести. В боях з військами Врангеля, бандами Махна та різної масті отаманами вона вкрила себе невмирущою славою. В 1875 році, як розповідав Цмак Степан Матвійович, було організовано його батьком Цмаком Матвієм Кіндратовичем маленьку групу людей, які навчалися писати і читати. Навчання проводилося у розправі на дощаних стінах крейдою, бо не було інших засобів. У 1894 році була організована школа у хаті Суханова Юхима, куди був присланий учитель Толстоп’янов Іван Максимович. І лише в 1909 році була побудована трирічна школа.