В серцях і в пам’яті навік…
Війна… Страшна, кривава, вона залишає після себе не лише зруйновані і спалені села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань і забирає в нас найцінніше.
Сьогодні річниця з дня загибелі нашого Воїна-Захисника – Хвостика Назара Руслановича, який поклав життя, захищаючи свою Батьківщину.
Народився Назар Русланович 21 грудня 2000 року у селі Вербівка. З 2006 по 2014 роки навчався у Вербівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив до Зміївського професійного енергетичного ліцею, де здобув освіту зварювальника-муляра.
Працював Назар Хвостик у місті Балаклія на ДП «Балаклійський ремонтний завод» за спеціальністю слюсар з механоскладальних робіт 3-го розряду. Хвостик Назар захоплювався риболовлею, відпочинком на природі. Спокійний і врівноважений, він умів цінувати щиру дружбу та родинне тепло.
9 жовтня 2020 року Хвостик Назар Русланович став на захист рідної землі, вступивши за контрактом до лав Збройних Сил України, до 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади (25 ОПДБр, в\ч А1126). Він відповідально виконував обов’язки головного сержанта-командира гармати артилерійської батареї 2-го парашутно-десантного батальйону в/ч А1126. Його бойовий шлях проліг через найгарячіші точки фронту – Донецьку, Луганську та Харківську області, де він демонстрував незламну волю, силу та відвагу.
У 2023 році Назар Русланович створив власну сім’ю, одружившись, а у 2024 році в молодої родини народився синочок. Захисник був щирим, відкритим у спілкуванні, понад усе любив свою родину, рідний край. Він мріяв про щасливе майбутнє для своєї сім’ї, про мирне небо над Україною, але жорстока війна, на жаль, забрала його життя.
Загинув Хвостик Назар Русланович 17 березня 2025 року поблизу н.п. Покровськ Донецької області, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність. Його подвиг – це безцінний внесок у нашу спільну перемогу.
За роки служби Назар був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України медаллю «Захиснику України» та почесною медаллю 2-го парашутно-десантного батальйону. Але жодна нагорода не зможе втамувати біль втрати, який відчувають його рідні – батько, мати, дружина та маленький син.
Вшануймо пам’ять Воїна-Захисника вдячним словом і молитвою. Пам’ятаймо про його жертовність… Схилімо голови в пошані перед тими, хто віддав своє життя за нас… Ми не можемо повернути до життя полеглих Захисників, але можемо зберегти пам’ять про них!
Щирі співчуття родині Захисника…
Світла пам’ять та вічна слава нашому Герою!
