Мороз Вадим Сергійович
Вадим Сергійович народився 09 листопада 1995 року у селі Вербівка, Балаклійського району, Харківської області. У дитинстві любив дивитися серіали про військових. Після того мріяв одягнути військову форму та піднятися у небо. Закінчив Вербівську середню школу. Вибір навчального закладу був очевидним – майбутній офіцер вступив до Харківського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Молодший брат Вадима вирішив також стати військовим. У дитинстві Вадим сказав братові: «Давай я буду літати, а ти мною керувати». Батьки підтримали обох синів у бажанні стати військовослужбовцями.
Після навчання Мороз Вадим Сергійович служив у бригаді тактичної авіації. Літав на СУ-25, захоплювався польотами. Коли щось не виходило, не зупинявся і працював далі. Був нагороджений почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня (Наказ Головнокомандувача ЗСУ від 14.08.21 № 315).
У вільний час Вадим любим рибалити. Йому подобався сам процес, навіть не заради улову.
З перших днів повномасштабної збройної агресії російської федерації Вадим сумлінно та мужньо виконував усі поставлені бойові завдання, проявляв при цьому героїчну відданість військовій справі, патріотизм та бездоганне служіння Українському народу. У березні 2022 року Мороз Вадим – капітан, старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї 299 бригади тактичної авіації ім. генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова (в/ч А 4465 Повітряних Сил ЗСУ).
03 березня 2022 року він здійснював бойовий виліт поблизу села Новоолександрівка Миколаївської області для зупинення ворожих сил. Завдав по окупантам успішного вогневого ураження, чим зупинив просування ворога у напрямку Миколаєва. Зробивши бойовий розворот, зайшов вдруге на колону, почав відпрацьовувати по них гарматою, але в цей момент в літак влучила ракета ППО росіян. За свідченнями місцевих жителів села Вадим до останнього відводив підбитий літак від жилих будинків. Літак впав 1,5-2 км від села Перемога, тим самим зберігши життя місцевим мешканцям. Йому було 26 років.
Ось як про це згадує жителька с. Новоолександрівка Леся Курчик. «Тоді, в перші дні весни 2022-го, до села наближалася колона російської техніки. Був страшезний гул з самого ранку ворожої техніки. Ми зрозуміли, вона йде вздовж каналу в ту сторону. Налічували вже 1000 одиниць і ми передавали, зокрема я, цю інформацію знайомим військовим. І як раз біля першої години дня ми побачили, що летить літак наш, із жовто-блакитним цим… Він йшов на дуже низькій висоті. Він підлетів до тієї колони. Напевно зробив пару вистрілів, або випустив пару ракет. І пролунав такий досить потужний вибух. Чорний дим. Страшне.»
Леся була серед тих, хто першим опинився на місці трагедії. «Найшли уламки, найшли тіло. На жаль, він був дуже ушкоджений. Через це навіть не можна було сфотографувати навіть на впізнання. Трохи згодом тут знайшли дивом вцілілий військовий квиток загиблого льотчика. І ми прочитали, що це дуже молода людина Мороз Вадим Сергійович, яка військова частина і так ми зрозуміли, те, що хлопцеві було всього 26 років.»
Леся Курчик показала місце, де у березні 2022 року загинув льотчик та пам’ятник, який 3 березня 2023 року був встановлений на місці падіння літака. За її словами: «Тіло знайшли поодаль». Тоді Вадима поховали тут, у Олександрівці. «Попрощатися, – розповідає Леся, прийшло чи не все село. Не дивлячись на таку небезпеку, на ті літаки, зійшлося дуже багато людей, попрощатися, віддати йому шану, потримати свічки, подякувати батькам, яких ми не знали, тому що він прилетів нас боронить. Хлопчика, який народився а селі в день загибелі льотчика, назвали на його честь Вадимом.»
Згодом українського військового перепоховали на батьківщині у селі Вербівка Ізюмського району Харківської області.
Указом Президента України капітан Мороз Вадим Сергійович нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня ( посмертно). В Указі Президента України №157/2022 від 22.03.2022 р. говориться, що Мороз В.С. нагороджується за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Про те, що чоловік загинув, дружина Вадима – Олена дізналася лише за два дні. Утім, вірити в це не хотіла до останнього. Вона розповідає: «Мені зателефонувала дружина брата його і сказала, що не потрібно його шукати, його немає вже. Це було дуже так. Я кричала і я не могла повірити в це. Я не вірила. Вони мені скинули фото його, документи, які при ньому були.»
Олена згадує: «3 березня 2022 року з ранку о 7 він мені зателефонував: Доброго ранку, як завжди привітав, а я його. Я ще запитала, чи ти не голодний. І він надіслав фото, млинці, і він написав: “Це, щоб квіточка моя не хвилювалася”. Квіточка – він так мене називав.
«Вадим з дитинства, розповідає Олена, мріяв бути льотчиком. Навчався в Харківському університет повітряних сил. Потім служив у Миколаєві. Йому залишалось два роки контракту, ну він сказав: “Мені подобається небо”. Там, де він над річкою літає. Над полями, над лісами. В нього захватувало цей дух До своєї справи, розповідає дружина, Вадим ставився відповідально. Встав зранку. Йшов працював. Тому що це польоти і це дуже багато вильотів було. Він готувався до цього польоту, до кожного, який у нього повинен бути. Він не згорів, літак згорів, він капітулював і розбився від цього удару об землю.»
«Такого чоловіка, сина, брата більше ніколи не буде в нашому житті. Він завжди був готовий віддати все, аби тільки у всіх було добре та спокійно. У мене завжди була гордість за свого чоловіка. Він дуже добрий, у нього була неймовірно красива посмішка. Надійний, сильний, справжній чоловік. Зранку 3 березня ми поговорили з ним по телефону і він лише просив одне – щоб я була щаслива. Я тоді навіть і подумати не могла що тоді востаннє почула його гарний чоловічий та такий рідний для мене голос. Ми дуже любимо та сумуємо за нашим Янголом», – розповіла дружина Олена.
Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!