Без права на забуття (1932-1933)
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок там вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 р.р. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знає, скільки безневинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.
На Балаклійщині не було родини, де б зловісний 33-й не забрав когось із родичів. Мовчазним нагадуванням тих подій є пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932-1933р.р. в селах Балаклійщини.
Голод на балаклійській землі, як і скрізь по Україні, розпочався восени 1932р. внаслідок виконання злочинно завищеного плану хлібозаготівель і був логічним продовженням репресивної політики колективізації, на що виразно вказують свідчення очевидців лиха та архівні документи. Наприклад, Мірошниченко К.Я., 1916р.н., розповідає: “… В 1930-му, нас розкулачили… Батька мого посадили. Год йому, правда, дали. А розкулачували нас так: обложили налогом, щоб ми зерно вивезли. Батя вивіз зерно. Вже в нас не було нічого… Вони ще обложили! А в нас вже немає нічого… Після цього батька й посадили, а хлопці, брати мої, на Донбас зразу поїхали на заробітки. Пожили тоді ми з мамою самі… Одного дня прокинулись ми вночі. Мама каже: “Підвода торохтить, це до нас їдуть!” Приїхали вони серед ночі, забрали все: і скриню, й одежу… Ми, ото, що вспіли, вхватили: взулися та одежину понакидали… Настала голодовка.»
Ганна Яківна Баєва (1921р.н.), жителька с. Мілова, якій пощастило вижити в той немилосердний до людей період, згадує, що «…в родині було троє дітей. Одного разу коли ми з сестричками сиділа на печі, ще здалеку помітили «ударників» з металевими щупальцями. Ці «ударники» забрали все, навіть рядно на якому ми сиділи, не кажучи вже про корову, коня й невеличкий мішечок з зерном, який лежав на припічку. На городі були прикопані бурячки – і ті було забрано.»
Щоб вижити, люди шли на вже зібрані поля, намагаючись знайти забуті колоски чи картоплини. Та навіть за це влада їх нещадно карала, виконуючи «закон про п’ять колосків». Тиха Лідія Антонівна (1929р.н.), сестра Заслуженого діяча мистецтв УРСР Тихого І.А., яка народилася в с.Савинці, переповідаючи слова своєї матері, згадує долю бабусі Тихої Олександри Дмитрівни, життя якої обірвалося у 1932-му. «Вечором її забрали з поля, повели до контори, там стояли польові ваги (лантухи на них важать) і великі гирі. Торбинка з картоплею була така мала, що не знайшлось навіть відповідних гирь. Тоді дядько в чорній шкірянці схопив велику гирю і вдарив бабусю в груди, вона впала. Десь знайшли підводу і відвезли бабусю додому. Поки їхали, вона посиніла, дома померла…»
Люди в їжу змушені були вживати що завгодно : «…Ми рвали рогіз, кропиву, козельки, лопуцьки», — пригадує Будянська М.П. (1912 р.н.). — А ще я чула, що мертвих їли: знайдуть мертвого і їдять”. «…Їли лободу, вишні, а також мишей, жаб, крис, – згадує Крикун С.Т. (1915 р.н., с.Борщівка). Померлих забирали по селу три підводи і ховали на цвинтарі в загальних ямах. Людям, які виконували цю роботу, давали хліб, тому часто вони забирали ще й живих. Іноді у померлих були вирізані частини тіла. Вижити змогли ті, хто під час збирання урожаю, заховав на полі деяку частку зерна. Уповноважені били їх, примушуючи зізнатись де приховане зерно. А ще вижили ті, хто зміг втекти на Кубань або Донбас».
Залишити місця свого проживання, піти на заробітки до великих міст, змогли не всі. Після прийняття у листопаді 1932р. закону про «чорну дошку», населені пункти, що потрапляли на неї «за невиконання плану хлібозаготівель», перетворювались на резервації. З Балаклійського району на «чорну дошку» були занесені: колгоспи «Заповіт Леніна» (с.Залиман),
ім. Молотова (с.Лагері), 14 річчя Жовтня», а також був занесений Петрівський район (партійна і комсомольська організації).
Оскільки людей позбавили будь-яких засобів існування, взимку й особливо навесні 1933р., повсюди в районі спостерігалися випадки масових опухань і голодних смертей. За даними РАГСу у 1933 році по Балаклійському району зафіксовано втричі більшу кількість померлих, ніж в попередні роки (3288 осіб). За цим показником Балаклійщину випередили лише Вовчанський, Валківський, Куп’янський та Зачепилівський райони. Але ці дані дуже занижені, оскільки наприкінці 1932 р. було припинено виписування свідоцтва про смерть. За даними органів ДПУ по Балаклійському району у1932-1933рр. померло 9180 чол.
Голод породив жахливе явище: масове полишення батьками дітей, на залізничних станціях міст, у найбільш благополучних, з їхньої точки зору, селах. «… сусіди були змушені вивезти своїх дітей на залізничний вокзал до міста Харкова і залишити там з надією, що їх заберуть до притулку і врятують їм життя.» (Домненко А.Й. 1915 р.н., с.Шевелівка). Начальник міліції Балаклійського району Соловйов повідомляв, що міліцією підібрано 300 дітей з сіл Яковенкове, Борщівка, Бригадирівка, Гусарівка. Безпритульних дітей, як свідчать архівні документи, відправляли в дитячі будинки, а в селах – у дитячі садки при комунах і колгоспах, роботою яких опікувались районні ясельні комісії. Проте надії батьків не завжди справджувались: діти були виснаженими і часто помирали не дочекавшись допомоги, ті з них хто потрапляв до дитячих установ, не завжди також були забезпечені харчуванням і теплом. Завідуюча дитячим садком ім. Крупської Могильченкова Н.І. звертається до Балаклійської районної ясельної комісії з проханням: «…видати дотацію поза як того що пайок який був одержаний із 25/ІV по 10/-V33р. на 45 чоловік, а дійсно прибуло від того чісла 431 чоловік і зараз налічується 59 чоловік. А тому прохаю дати дотацію та дати хоч малу кількість олії, картошки, капусти…3/-V33р.». Голова Бригадирівської сільської ради у листі до голови Балаклійського РВКу Урусова повідомляє про загрозливий стан по колгоспах і дитячих яслах : «…харчування зовсім не мається. І коли не одержимо проддопомоги ми примушені будемо детясля розпустити, 24/V-33р.».
Про допомогу волала велика кількість сільських рад і правлінь колгоспів, комун та артілей Балаклійського району. 26 травня 1933 року Вовчеярська сільрада доводила до відома райвиконкому, що «..пухлих по нашій сільраді – 180 душ ввіду того, що не мається харчування…», «..мруть по 12 душ у день…». З Бригадирівської сільради на початку червня 1933 року писали до райвиконкому, що «…стан з харчуванням у колгоспі під загрозою, особливо в комуні „Червоний фронтовик”, на 5 червня захворіло від недоїдання до 40 душ та слабих до 100 душ, які не можуть працювати…». І як у насмішка резолюція: «Відпустити 1 ц хліба чорного і 1 ц шелухи».
Правління колгоспу „Червоний комбайн” Довгалівської сільради просить надати допомогу хоч якими небудь продуктами харчування: «…В колгоспі нічого немає, робота зупинилась.» 3 червня 1933 року правління артілі «Червоний Дінець» ІІ Андріївської сільради просить Балаклійський райвиконком виділити продукти харчування: «хоть який небудь послід, висівки, існувати не можемо, дитячі ясла також». В цей же день до райвиконкому надійшла доповідна записка, про те що, «..в Савинському колгоспі «Червоний доброволець» продуктів харчування на сьогодні нє імєєтся. Все внутрішнє продовольствіє ізрасходовано… прополка стала под самий тяжолий удар. Просимо дать содєйствіє. О пріобретєніях харчових продуктів (хліба) хоть би 10 тон.»
«Прохаєм відпустити просяної шелухи для харчування колгоспників у час прополочної кампанії центнрів 20, так як маємо велику нужду в харчуванні», – говорилось в заяві правління артілі «Заповіт Леніна» Залиманської сільради до Балаклійського райвиконкому від 24 травня 1933р. Про відсутність продуктів харчування писали з комуни «Вільне життя» Довгалівської сільради, артілі «Червона хвиля» та комуни «Маяк Ленінізма» Щурівської сільради, артілі «Шлях до соціалізму» Копанської сільради, артілі «Серп і молот» Морозівської сільради…
«Неможливо описати всі жахи, які ми пережили під час голоду» (Домненко А.Й., 1915 р.н., с.Шевелівка). «Это было страшное время. До сих пор ночью мне снятся лица тех детей, которые так просили кушать». (Гущина М.І., 1890р.н., с.Волобуївка). «Страшні були часи не уявляю як ми вижили…» (Пономаренко О.А., 1906р.н., с.Яковенкове).
Підготувала О.Скляр, старший науковий співробітник БРКМ